Взрывоопасное [безумие]

Мое безумие разворотит воронкой землю,
Когда из памяти касанием твоим
Мне будет явлен сон, где мы летим,
А я, в тебе тонущий, говорю, что не приемлю
Благих улыбок, святости и лжи.

А после свет, довольно странный и тривожный
Манит... И я, как всюду опоздавший странник,
Что в двери за спиной смотреть не станет,
Из всех путей ступлю на невозможный.
И сам в свои поверю миражи.

Ныряя в сон, увяз во лжи, измерил бесконечность.
Рассудком, можно пренебречь, оставив ночи.
Но детонация, и взрыв, и жизни в клочья.
И тишина, на фоне слёз... И даже вечность...
День догорел над пропастью во ржи...

http://vkontakte.ru/note19277176_10774432

И кто сказал, что быть должно иначе...

Уж не осталось даже просто слова,
А пыль да ветер всё сбивают с ног.
Не утаить, что ждал всегда иного,
Но, без сомнений, ведал про итог.
Уйду я в ночь немой седой пустыни,
Забуду свет, а с ним и имена,
А там, быть может, даже кровь остынет,
И я всю боль допью свою до дна.
Допью, забыв про горечь, дострадаю,
Допью за раз, полынью отравлюсь.
Усну, где ветер с осенью играет,
Листом укроюсь... Больше не проснусь.
И слёзы дождь замаскирует-спрячет,
Я с ними весь растрачен на пути.
И кто сказал, что быть должно иначе,
И кто отмерил сколько мне идти…

Настоящая боль...

 Вот тут, читая о Летове, случайно наткнулся на выражение "нанёс себе порезы, чтобы заглушить боль душевную болью физической" (это после смерти Яны, если что). Я думал что это знакомо только моему больному сознанию, что только я осознанно кромсал себя, если можно называть столь громкими словами причинение себе физического вреда.
Вот стало интересно: а ещё кто-то отпишется на эту тему, бывало ли у вас такое, что не знаешь как унять взбунтовавшуюся душу и куда себя деть, да и стоит ли вобще, когда всё становится настолько ничтожным и чёрным, когда готов на всё, только чтоб прекратить эти внутренние мучения...?
Заодно и посмотрим - читает ли этот бред вобще кто-то, кто это способен понять...

Тени...






К поверхности водной, задетой ветрами,
Покоя не знающей сотни веков,
Порочные дети с пустыми глазами
Навеки придавлены грузом оков.
Зачатые грязною связью преступной,
Меж светом и тьмою, меж ночью и днём,
Мечтают, в сей жиже тонущие мутной,
Заснуть навсегда летаргическим сном...

Не зная зачем были брошены в муки,
Они обречённо ложатся на ил.
Цепляясь за свет обжигают лишь руки,
А тьма допивает остаток их сил.
И слёз их не видно, и стона не слышать,
Они так никчемны, они не нужны.
Они только думают, будто бы дышат,
Хоть сами с родждения смертью больны...

И так не найдя ни опоры, ни бездны,
Качают страданий своих колыбель,
Скрывая гниющие болью порезы.
Их криков надрывных заглушена трель.
Жесток и смешон сей театр абсурда,
Но волны увы не изменят свой ход.
Осталось надеятся только на чудо,
Что солнце, быть-может, однажды зайдёт...
 

Власть борется сама с собой?

Зачем нужна власть?
она вталкивает в бошки стада о том, что она нужна, чтобы наводить порядок во благо всем.
что без неё будет хаос и разруха.
Но так ли это?
нужна ли власть?
Подумайте: вот настал миг, когда власть навела порядок, всё в полнейшем порядке, всё организовано
и законно, что дальше?
Теперь власть выполнила свою, якобы, основную функцию. Всё заработало, как часики.
Всё по "уставу". Идеальный "мир", все счастливы.
Выходит что и власть теперь не нужна?
Логично ведь?
Вам это не напоминает "пчёлы против мёда"?
Вы видели чтобы хоть что-то делалось с целью сделать бессмысленными эти же действия?
Чтобы хоть кто-то ставил целью изжить себя?
Можете привести аналогии?
Я нет!

Вы уж извините за столь примитивное разжёвывание, просто хочу донести до всех, даже для "прополосканных"...
Хотеть не вредно ведь... Хотя может и вредно.


Поймите наконец простые, элементарные вещи: вся эта грёбанная система не более, чем
кукольный театр для слабоумных, кто смотрит на представление и не может отвести взгляд от декораций, даже не может
взглянуть сквозь дыры в декорациях, за которыми недвусмыссленно проглядываются силуэты кукловодов...
Поймите что это представление - не вся ваша жизнь, что Ты - нечто большее, да, конкретно Ты!
Именно от тебя и меня, и него зависит Завтра. Хотя пока что оно зависит от них, от тех, что за декорациями,
но ещё не всё протеряно.
они никогда не закончат своё представление, никогда не будет в нём логического завешения, как не ищи.
Просто перестань ждать финала, ты никому не должен, это они тебе должны, они украли твою жизнь.
Так что не жди, не сиди, просто разворачивайся и уходи, уходи, не досмотрев, поверь, за дверью этого зала
намного светлее и интереснее.
Убедись в этом и тебе больше не понадобятся эти куклы, чтобы встретить новый день.
Сделать шаг вперёд. Навстречу будущему, на встречу жизни.
Свобода не бывает под диктовку!
 

Казочка про злого бога...

 

 Люди за час свого існування вигадали багато богів. Деяких вони оселили в надрах Землі,деяких на небі, деяких взагалі за межами всесвіту.

 Були й такі, яких вони оселили на самій Землі, але серед них існує лише один,кого вони матеріалізували і оселили поміж себе.

 З тих пір він став невід'ємною частиною нашого життя, він керує розумом людей і змінює їх, він дуже підлий і підступний, але багато хто продав йому душу. Багато хто приноситьйому в жертву себе, але ще страшніше коли в його ім'я вбивають інших. З мріями про зближення з ним люди вбивають рослин, тварин і навіть собіподібних... Але і це ще не все: саме страшне в тому, що люди вбивають свою матір - планету. Люди жертвують йому свої почуття, жертвують тіла. Вони марять ним і все підносять до його ніг.Живуть з думками про нього і навіть помирають з його іменем на устах... Цей бог сильний, бо йому підкоряються і цілують ноги навіть ті, хто служить іншим богам. Він всюдисущий, а перемогти його неможливо, бо він ніколи не прийме виклику, ви просто помрете,якщо забудете про нього, або ж вас вб'ють інші.І на колінах стоїть все людство, всі ідеали згвалтовані цим богом під бадьоре завивання натовпу...

 Цей бог самий кровожерливий і безжалісний з усіх, що я знаю, і хоча багато вже зла було зроблено в ім'я інших богів, але воно ніколи не зрівняється зі злом і стражданнями заради цього... І всі ми навіки в його рабстві, все життя...

 І є лише один спосіб вбити цього бога - це зруйнувати його домівку, звану системою, от тільки чи під силу це нам?

 А чи багато з нас цього хочуть?

 НІ!

 Бо система теж дуже міцна, її мури зроблені із людських кісток, крові, свободи,  а також із самого цього бога. Люди страшно бояться бога і його систему, бо будь-що з них може просто розчавити кожного,  як мураху, тому від страху краще вб'ють того, хто буде про це говорити.

 Система ж сама собою є величезним механізмом, який перетворює людей на цього бога, а тому не дає йому померти і дарує вічне життя. Система і бог пов'язані між собою і не існували би й дня одне без одного. Але доки вони разом - вони непереможні.

 Багато хто починаючи здогадуватися про їх існування, але не знаючи істини, пробували здолати бога за допомогою системи, або ж систему за допомогою бога і робили найбільшу помилку, приречені на смерть...

 А от зараз у цього бога з'явився один план, який буде ще зловіснішим і хитрішим, ніж всі попередні, це страшний план і він буде втілювати його за будь-яку ціну. Подробиці плану не відомі нікому, окрім купки особливо наближених служителів бога. Бог і система невдовзі розродяться виродком зачатим в оргії на людських трупах. Ім'я цьому виродку буде RFID, і він житиме у кожному з нас.

 Щоб вже ніхто не міг і подумати боротися із богом, щоб зробити людство ще більш залежним від бога, щоб назавжди відібрати у нас залишки свободи і зробити лише придатками системи, призначеними лише для перетворення на бога.

 Тому я закликаю всіх хто мене почує, всіх нащадків гордої істоти Людина, яка колись проживала на Землі:

 - Втікайте подалі, куди тільки зможете, світ за очі, як тільки почуєте про RFID, або ж вбийте того, хто запросить вас бути присутнім при його народженні.

 

Зараз залишається лише одне з двох: або ми вб'ємо бога, або бог знищить нас.

 І якщо ми програємо, то це буде кінцем: нас будуть тримати як скот, призначений для забою, або виготовлення якихось благ, наші діти із самого народження належатимуть богові, ми будемо остаточно знесилені і закуті всі у величезні кайдани.

 Коли RFID стане частиною нас, то ми станемо частиною бога, бактеріями, що будуть забезпечувати його існування.

 

 Тому саме зараз час вирішити чи хочемо ми щоб все скінчилося так, чи ми нарешті скинемо нашого мучителя і подамо руку помочі нашій єдиній справжній богині і нашій матінці та покровительниці Природі,

 почнемо цінавати нашу домівку, звану Землею, живучи в гармонії та істинному щасті, забувши про рабство і поклоніння культу кровожерливого ідола, але самі станемо чистими, щирими і неперевершеними у своїй великодушності духами природи, щоб підніти на Землею прапор любові і злагоди.

 

 От і казочці кінець, а хто дочитав - той молодець, а хто ще й роздуплився про що вона - тому взагалі "респект і уважуха"))))))

 Як і в кожній казці у цієї кінець в стилі гепіенду, а як воно буде насправді залежить лише від нас з вами, тож думайте...

Нормальне життя...

Що в нашому розумінні зазвичай мають на увазі, коли кажуть "нормально"?
Хм... Давайте подумаємо!


Нормально це "як зазвичай"? Чи може "як у всіх"?

Якщо "як зазвичай", то яке ж це тоді нормально, коли все навколо прісне і одинакове? Нафіг потрібне таке нормально, у якому немає місця життю, а є безцільному і безглуздому існуванню? Хіба що для когось сірість чорно-білого світу є нормою...

Якщо ж "так, як у всіх"... Тут навіть слів наскільки грубих не спадає на думку... Це вже діагноз. Якщо такий підхід є для вас нормою, то я вас вітаю: ви - нікчемна особина тупого стада, яке створюється штучно сучасним ринково-бездушним світом і всіляко ним "виховується". О так, це наболіла тема, це викликає роздратування, злість, це просто вбиває, коли ти це усвідомлюєш, а навколо ніхто не хоче розплющити очі, навколо слухняне стадо... Рекламна індустрія сьогодні робить вас: ви витріщаєтеся у свій коханий зомбоящик, ви читаєте блискучі клапті брудного паперу, який не годиться ні на що взагалі, навіть підтирання, це просто сміття, ви дивитеся їхні тупі новини, фільми, серіали, ви слухаєте їхню тупу музику, вас смішать їхні клоуни, все це вони дають вам безкоштовно, бо це гівно, просто гівно, але вам кажуть що гімно - це дуже смачно, і ви починаєте вірити, ви вже не можете без цього гівна, ви їсте його систематично, як наркотик, бо ви вже залежні від нього, воно вже керує вами і тепер ви думаєте так, як хочуть вони, ви їсте те, що вам кажуть, ви навіть спілкуєтеся так, як вам запрограмовано. Тепер ви просто маленький мураха, що будує їхню піраміду і приносить їм непоганий дохід. Так, от тепер ви живете "як всі", в чомусь гірше, в чомусь краще, але так ,як стадо, бо ви самі стадо, ви сліпе стадо зомбованих недолюдків, от хто ви. Та, зрештою, вас вже і немає, бо ваше "я" давно в комі, глибокій і майже непробудній комі, ваша черепна коробка вичищена і наповнена гімном. Тому і самі ви тепер по суті гімно. Але це непомітно бо вас оточує таке саме гімно, ви любите таке ж гімно і захоплюєтеся таким самим гімном. Це реалії сьогодення, це ваше "цивілізоване суспільство", це ваш світ, це ваша мода, ваша краса, ваше мистецтво і т.д. Це ваш сон, ваш вимір, в якому ви живете, зраджуючи своїй природі, забуваючи хто ви є, втікаючи від справжнього у ваш пластмасовий рай... Але це зовсім не страшно, бо всі ж так живуть, чи не так?

А може нормально - це ненормально?
Може норма є якраз у тому, щоб бути Людиною? Може нормальне життя - це ТВОЄ Життя, а не ілюзія життя? Може їхні ідеали і еталони абсолютно штучні і просякнуті гниллю величезної брехні? Може нормальним є якраз те, що Людина повинна думати своєю головою?

Може, але як же дико це сьогодні звучить, це так "ненормально", бо вони сказали вам, що це "ненормально", що над цим треба сміятися, а думати про це взагалі є ознакою хворої психіки і параної... Так?
Що ж, тоді продовжуйте тонути у багні під багатоголосий крик ваших пастухів, вдихаючи на повні груди жахливий сморід відходів і вважати його ароматом найкращих квітів всесвіту, продовжуйте жерти їхні випорожнення, знаючи що кращого делікатесу годі й шукати. Продовжуйте вбивати залишки людини в собі, вбиваючи світ, вбиваючи власних дітей. Їм це дуже вигідно і вони вам за це вдячні.
Аже це все - "нормально", правда?...
 
  • Current Music
    тиша...

Світ… (моя маячня...)

 


Ось він, ваш світ: зализаний, затертий. Він переніс мільярди пластичних операцій, які кожен з нас робить у своєму серці ледве не щодня. Ось його примарна краса і врода. Ось його шрами, накриті тоннами гриму. Так…

Ми робимо його таким. Ми його потроху вбиваємо зсередини, патраємо його нутро, набиваючи його фальшивістю наших слів і підлістю наших думок. Ми перетворюємо його чистоту і неповторність на сміття, прикриваючи свої дії надуманими ідеалами. А зверху ми сиплемо різнокольорове конфетті і блискучі прикраси, що вкривають гниль.

І тут вже давно не зрозуміло що було спочатку, а що чекає попереду. Незрозуміло хто є хто. Всюди лише брехня, лицемірство і мерзотні гримаси, які ми творимо для самих себе, і які так важко розгледіти за завісою безконтурної димки пафосу нашого існування.

Ми діти цього світу, який створили самі і яким себе убиваємо…

 

І все було би безнадійно і не мало би жодного сенсу, якби, пройшовши всі кола пекла, перенісши тисячі ударів і сотні порізів, мільйони принижень, всі ми стали жорстокими і бездушними, або просто сліпцями, що творять для себе ілюзію благополуччя, втікаючи від реальності і від себе в барвистий туман, який приховує смертельне болото, або ж просто розучилися думати, ставши чимось трішечки більшим, ніж шматки м’яса, але чимось набагато меншим, ніж люди.

Було б так, якби не було одиниць тих, хто не згасив свою свічку, коли так робили всі, хто не забув про те, що є людиною, не відвернувся від тих, хто потребує допомоги, не став каменюкою, не повірив у псевдокрасиві казочки, але залишився зрячим і від того ще більше страждаючи, продовжує нести у своєму серці священний вогонь, зігріваючи тих, хто помирає від лютої холодної зими, яка знайшла свою оселю у серцях всіх інших.

Багато хто не витримує, йде… Багато хто блукає, але не шукає виходу. Та все ж я вірю що є і ті, хто не звернув із правильного шляху, не проміняв компас душі на навігатор стада. Я вірю, я живу, я ще не все втратив, хоч і не багато зберіг. Я просто вірю у нас, вірю у прийдешнє, вірю в правду, вірю у віру.

Я шукаю, а значить я живу. І не важливо що про мене скажуть інші, для мене важливо що про мене думаєш ти, достойний червоної книги, але ще не зниклий остаточно, мій друже пілігрим…

 

  • Current Music
    doom-metal